Методичний порадник

                                               

АЛГОРИТМ РОБОТИ ПЕДАГОГА  НАД  ІНДИВІДУАЛЬНОЮ  МЕТОДИЧНОЮ  ПРОБЛЕМОЮ

        Індивідуальна науково-методична робота – усвідомлена,  цілеспрямована, планомірна та безперервна праця педагогів, спрямована на вдосконалення  теоретичної та практичної підготовки, необхідної для їхньої діяльності.

             Ефективною формою підвищення рівня майстерності є робота вчителя над обраною проблемою (темою).

           Цю тему не можна нав'язувати ззовні, вона випливає з професійного інтересу педагога. Наївно вважати, що в неформальному ключі педагог може обрати одну проблему і працювати тільки над нею. Практично вся робота педагога, якщо це не ремісник, а творець, майстер, передбачає постійне самовдосконалення, а значить і постійне оновлення свого методичного арсеналу. Тим більше, що діалектично, в процесі роботи педагога щодня виникають нові проблеми, які потребують негайного розв'язання. Праця педагога різнопланова, різноманітна і в кожному своєму напрямі спонукає його до пошуку нових рішень, перенесення уваги з однієї проблеми на іншу.

         Роботу над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою) доцільно розподілити принаймні на два етапи. На першому етапі педагог має всебічно ознайомитися з висвітленням обраної ним теми (проблеми) в науці, зіставити особистий досвід із досвідом колег чи з висвітленням його у літературі.

      На основі аналізу різних поглядів на розв'язання конкретної проблеми педагог визначає особисту позицію, а зіставлення свого досвіду викладання з накопиченими в науково-педагогічній і методичній літературі ідеями, методами та прийомами дасть змогу визначити, що він уже знає і може робити з цією проблемою, що принципово нове міститься в його досвіді роботи, у чому він може піти далі від зафіксованого у книгах і статтях і, нарешті, що він не освоїв під час своєї практичної роботи.

     Другий етап — конструювання нового досвіду на основі кращих досягнень науки і практики викладання, а також перевірка його ефективності, аналіз отриманих результатів.

Алгоритм роботи педагога над індивідуальною методичною проблемою:

1. Вибір методичної проблеми.

2.  Складання переліку літератури, яку необхідно опрацювати.

3. Вибір об'єкта передового педагогічного досвіду для вивчення.

4. Впровадження засвоєних теоретичних положень у практику роботи, апробація.

5. Звіти про роботу над проблемою на засіданнях методоб’єднань, творчих груп.

6. Відкриті заняття та заходи.

7. Виступи на педраді, засіданні  методичного об’єднання, науково-практичній конференції.

8. Участь у виставці передових педагогічних технологій, співпраця з фаховими журналами.

Показники результативності роботи педагога

1. Розвиток навичок навчально-пошукової діяльності:

•   забезпечена науковість методичної роботи;

•   вдосконалено  організацію праці;

•   використано довідкову, енциклопедичну літературу, науково- інформаційні джерела;

•   розроблено програму діяльності, мету та завдання науково-методичної роботи.

2. Інформаційні підходи до практичної індивідуальної діяльності:

•   здійснено пошукову роботу щодо удосконалення змісту, методів роботи;

•    вироблені вміння аналізувати, осмислювати чужий та особистий досвід;

•   наявне нестандартне, оригінальне вирішення завдань.

3.  Організація роботи над обраною науково-методичною темою:

•   розроблено тему, здійснено її апробацію та впровадження;

•   прогнозовано можливі результатів;

•   оновлено зміст, форми та методи навчально-виховної діяльності;

•   проведено діагностування й аналіз отриманих результатів;

•   відбувається пропагування та поширення ППД;

•   видавнича діяльність.

             Робота над обраною проблемою допомагає вчителю знайти свій індивідуальний професійний почерк, поглибити теоретичні знання та практичні навички, стимулює творчий розвиток особистості  педагога.                                                                                                                           Неперервність процесу професійного самовдосконалення педагогів забезпечена розробкою особистої програми, яка передбачає визначення близької й віддаленої перспектив. Такий підхід до організації науково-методичної діяльності формує в учителя вміння визначати перспективу свого професійного зростання й відчувати в цьому стійку потребу.

 Пам'ятка молодому вчителеві 

1. Вивчай можливості кожного майбутнього вихованця. Пам'ятай: без знання стану здоров'я дітей неможливе правильне навчання і виховання. Виховання має сприяти зціленню дитини від хвороб, набутих у попередні роки.

2. Вступаючи у контакт з дітьми, не варто будувати зверхні взаємини з ними. Пам'ятай: навіть малюк у взаєминах з дорослими певною мірою прагне відстоювати свою незалежність. Від спільних колективних дій учителя та учня залежить успіх справи. Намагайся частіше хвалити, заохочувати вихованців. Вивчай індивідуальні можливості й потреби кожного з них, наполегливо оволодівай методикою педагогічної співпраці. Карай учня лише тоді, коли без цього не можна обійтися.

3. Частіше всміхайся. Пам'ятай: твоя усмішка дітям свідчить про те, що зустріч з ними тобі приємна, усмішка створює в людей загальний позитивний настрій.

4. Плануючи свої перші уроки, подумай:

— як учні повинні поводитися на уроці, які звички культурної поведінки для цього слід спеціально виховувати і які з уже наявних треба закріпити. Пам'ятай: якщо педагог не виховує в учнів певної системи корисних звичок, то на їхньому місці найчастіше виникають звички шкідливі. З перших уроків виробляй у вихованців певний стереотип поведінки, формуй позитивні навички;

—які види робіт будуть використані й виконані учнями на уроці, що необхідно зробити для того, щоб завдання вони виконували технічно грамотно, яка спеціальна підготовка для цього потрібна. Палі "ятай: більшість різних порушень на уроці відбувається через недостатню завантаженість учнів корисною, цікавою роботою. Особливо важливими є два елементи: чого вони навчаються, виконуючи ті чи інші завдання, та до чого привчаться в процесі цієї діяльності.

5. Важливе завдання вчителя — передбачити ситуації, які виникатимуть на уроці. Пам'ятай: помилці легше запобігти, ніж виправити її.

6. Вчися вислуховувати учнів до кінця навіть тоді, коли, на твою думку, вони помиляються чи в тебе обмаль часу. Пам 'ятай: кожен вихованець має знати, що ти його вислухаєш.

7. Пам'ятай: основне призначення оцінки — правильно визначити результати навчання учнів, їхні навчальні досягнення, динаміку зміни успішності.

8. Без вимог педагога неможлива організація навчальної та суспільне корисної діяльності учнів. Здебільшого протягом 45 хвилин уроку вчитель ставить перед своїми вихованцями близько 100 вимог. Пам'ятай слова А.Макаренка: «Без щирої, відкритої, переконливої, гарячої й рішучої вимоги не можна починати виховання колективу». Вимоги мають бути послідовними. Слід добиватися обов'язкового їх виконання від усього класу, не забуваючи про повагу до особистості учнів.

9. Наполегливо оволодівай навичками самоаналізу уроку. Пам'ятай слова В.Сухомлинського: «Один із секретів педагогічної творчості й полягає в тому, щоб збудити в учителя інтерес до пошуку, до аналізу власної роботи. Хто намагається розібратися в хорошому й поганому на своїх уроках, у своїх взаєминах з вихованцями, той уже досяг половини успіху».

10. Однією з важливих умов досягнення педагогічної творчості є вміння глибоко аналізувати весь комплекс як своєї навчально-педагогічної діяльності, так і діяльності своїх колег, оцінювати різноманітні аспекти шкільного життя, здійснювати творчий пошук шляхів подолання труднощів у спілкуванні. Пам'ятай: ведення щоденника з перших кроків твоєї педагогічної діяльності дасть змогу активізувати внутрішній діалог із самим собою, сприятиме розвитку педагогічної думки — відвертої, самокритичної, творчої.

Робота зі здібними та обдарованими дітьми є пріоритетним напрямком у діяльності педагогічного колективу.

ПОРАДИ ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРАЦІВНИКУ

1. Учитель не повинен вихваляти кращого учня. Не потрібно вирізняти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми .

2. Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагання. Обдарована дитина частіше від інших ставатиме переможцем, що може викликати неприязнь до неї інших учнів .

3. Учитель не повинен робити з обдарованої дитини "вундеркінда". Недоречне акцентування на її винятковості породжує роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність - зловмисне прилюдне приниження унікальних здібностей - звичайно, неприпустима.

4. Учителеві необхідно пам'ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.

 Проаналізувавши інформацію результатів дослідження пропоную наступні поради:

v   виявляйте і розвивайте задатки та здібностей кожного учня;

v   залучайте учнів до дослідницької творчої активності, що виявляється у відкритті нового, постановці та розв'язанні проблем;

v    cтимулюйте і підтримуйте ініціативу учнів, самостійність;

v   підкидайте проекти, які можуть захоплювати;

v   активно залучайте учнів до участі в міських, обласних, Всеукраїнських конкурсах, змаганнях, виставках. 

 Пам'ятайте, що учень "...це не посудина,

 яку потрібно наповнити,

 а факел, який треба запалити" 

(К.Д.Ушинський).

Як виховати обдаровану дитину

Обдарована дитина в сім'ї - це і радість, і проблема для батьків. Він відрізняється від інших дітей своєю підвищеною допитливістю, потребою отримати знання в найкоротші терміни, критичним ставленням до себе і до інших. Обдарованій дитині важко взаємодіяти в колективі однолітків, т.к. його інтереси значно відрізняються від інтересів всіх інших дітей. Правильно організований процес виховання допомагає зберегти цей дар, стати дитині успішним не тільки в навчанні, але і прийнятим в соціумі

Інструкція

1. Відомо, що діти народжуються з однаковими задатками, тобто мають приблизно рівні можливості для розвитку здібностей. Щоб проявилась обдарованість, повинні бути створені умови для розвитку цих здібностей. Недарма, етимологія терміна обдарованість виходить від кореня «дар», тобто батьки або педагоги можуть подарувати дитині можливість стати обдарованим. Такі умови можна створювати спеціально або дитина спочатку живе в родині, наприклад, художників і має можливість з раннього віку долучатися до цієї діяльності, мимоволі засвоювати техніку зображення, пробувати різні фарби, знаходити способи і форми зображення, найбільш його задовольняють.

2. Отриманий від дорослих дар необхідно тренувати, розвивати, постійно підтримувати. Важлива і емоційна підтримка батьків - радість за успіхи дитини ; та надання можливості в методичній підтримці, тобто своєчасне задоволення запиту дитини в отриманні знань з освоєння нової техніки зображення або розвитку спортивних навичок. Це зажадає від батьків додаткових вкладень і коштів з підтримки і розвитку здібностей.

3. Для збереження обдарованості і формування соціальної успішності, дитину необхідно виховувати в колективі однолітків. У звичайному дитячому садку або в загальноосвітній школі у нього можуть виникнути труднощі і в спілкуванні, і в пізнанні, т.к. сприйняття навчального матеріалу відбувається на різному інтелектуальному рівні, а грати такий малюк, найчастіше не вміє. Педагоги скаржаться на нього: він задає незручні питання, швидше за всіх відповідає на заняттях (не дає іншим дітям подумати, знайти правильну відповідь), висловлює свою точку зору, відмінну від інших. Тому рівень інтелектуального розвитку дітей в колективі має бути приблизно таким же, як і в нього. Для такого дитині  підійде школа або клас для обдарованих дітей.

4. Обдарована дитина живе своїми ідеями, роздумами. У нього багатий внутрішній світ. Але при цьому, він часто не звертає уваги, на такі дрібниці, як зовнішній вигляд. Замислившись, він надягає сорочку на виворіт або різні шкарпетки. Важливо з раннього дитинства виховувати акуратність. При роботі з фарбами, звертати увагу не тільки на результат роботи, а й на робоче місце дитини , яке має бути чистим, на одяг, яка не повинна бути забрудненою. Показувати дитині красу не тільки творчості, але його самого, якого приймають в суспільстві «по одягу».

Зверніть увагу

Виховання обдарованості - це виховання працьовитості у дитини. Через працю і старанність обдарованість може проявитися у кожної дитини.

Корисна порада

Виховувати - це не тільки розвивати здібності дитини, а й формувати у нього соціально значущі якості особистості, які дозволять йому в майбутньому використовувати свої знання і здібності на благо, а не на шкоду суспільству.

Інструкція

1. Придивляйтеся до того, що дитині цікаво найбільше. Заохочуйте його захоплення. навіть якщо вони здаються вам недостатньо серйозними. Запишіть його в гурток чи клуб з тієї тематики, яка його цікавить.

2. Підбирайте дитині розвиваючі ігри та розваги згідно його віку і рівню розвитку. Не прагніть до надмірно ранньому розвитку, так як воно може принести шкоду в інших областях. Наприклад, не слід навантажувати дошкільника великою кількістю занять з іноземної мови, адже він ще ще не до кінця засвоїв рідний. Корисніше в даній ситуації буде краще освоєння російської мови за рахунок читання, наприклад, вголос, і спілкування з батьками. За рахунок цього у дитини буде розвиватися і збагачуватися мова, що згодом позитивно позначиться на його успішності в школі.

3. Подавайте дитині позитивний приклад. Якщо він буде часто бачити в руках батьків книги, це підвищить його інтерес до читання. Навпаки, відсутність домашньої бібліотеки та постійний перегляд розважальних телевізійних передач дорослими не сприятиме прагненню дитини до знань.

4. Для визначення художніх талантів дитини займіться розвитком його естетичного смаку. Корисно відвідувати з ним виставки, театральні постановки. Для початку краще всього вибирати візити на короткі і зрозумілі заходи. наприклад, прилучення до класичного театрального мистецтва слід почати з одноактного балету, а не з опери «Борис Годунов».

5. Заохочуйте прагнення своєї дитини розвиватися в якій-небудь сфері, не зловживайте критикою. Цілком можливо, що пр початку занять музикою чи танцями результати будуть залишати бажати кращого. Проте краще зайвий раз похвалити дитину хоча б за старання. Пам'ятайте, що до нього будуть об'єктивні всі навколишні - товариші по навчанню, педагоги, сторонні глядачі. Тому батько може дозволити собі суб'єктивність у сприйнятті успіхів дитини для її підтримки.

Орієнтовні схеми аналізу уроків відповідно до поставленої мети

 І. Мета: планування навчально-виховних завдань уроку та оцінювання їхньої оптимальності

1. Повнота, комплексність, різноманітність завдань уроку.
2. Облік особливостей учнів класу під час планування задач.
3. Навчальні, виховні, розвиваючі завдання.
4. Наявність диференційованих завдань.
5. Правильність виділення серед системи завдань основних, найбільш суттєвих за цих умов.

II. Мета: оцінювання оптимальності змісту уроку

1. Відповідність змісту уроку вимогам програм.

2. Вибір найбільш раціональної логіки розкриття матеріалу.

3. Науковість, систематичність, доступність викладу матеріалу, повнота розкриття теми.

4. Виховна спрямованість уроку.

5. Трудова, політехнічна спрямованість уроку.

6. Оцінювання змісту матеріалу з точки зору його розвиваючого впливу (розвиток пізнавальних інтересів, емоцій, раціональних прийомів мислення, загальнонавчальних навичок та вмінь, волі, наполегливості).

7. Здійснення міжпредметних зв'язків.

8. Уміння вчителя виділяти у змісті матеріалу основні ідеї та думки, концентрувати увагу на провід­них принципах, фактах, законах.

9. Помилки під час підбору змісту уроку.

III. Мета: оцінювання оптимальності вибору методів, прийомів та засобів навчання

1. Відповідність методів загальній спрямованості навчання, дидактичній меті, змісту матеріалу, віку учнів, специфіці предмета.
2. Методи вивчення нового матеріалу.
3. Методи формування вмінь та навичок.
4. Методи стимулювання та мотивації.
5. Методи контролю та самоконтролю.
6. Оптимальність поєднання різних методів, об­ґрунтованість методів.
7. Використання наочних посібників, дидактич­них матеріалів, технічних засобів.
8. Методика організації самостійних робіт.
9. Використання переваг кабінетної системи.

IV. Мета: перевірка, оцінювання знань, умінь, на­вичок

1. Місце контролю в системі уроку.
2. Методи контролю, доцільність їхнього застосування.
3. Методика перевірки домашніх завдань.
4. Розвиток в учнів навичок самоаналізу та самоконтролю (взаємна перевірка, рецензування, запи­тання тим, хто відповідає).
5. Кількість опитаних учнів.
6. Виховний бік перевірки.
7. Урахування індивідуальних особливостей під час перевірки.
8. Способи активізації учнів під час перевірки.
9. Кількість оцінок, їхня об'єктивність, аргументація.
10. Зміст та характер запитань, завдань (відтво­рюючі, проблемні, спрямовані на встановлення причинно-наслідкових зв'язків та ін.).
11. Оцінювання рівня якості знань, умінь, навичок (повнота, усвідомленість, міцність, глибина, наявність системи у відповідях).

V. Мета: як формуються загальнонавчальні вміння та навички на уроці

1. Які завдання формування загальнонавчальних навичок були помічені?
2. Які види діяльності в зв'язку з цим були обрані і чому?
3. Які завдання і вправи пропонувалися для формування загальнонавчальних умінь та навичок?
4. Які методи роботи були обрані і чому?
5. Які загальнонавчальні вміння та навички формувалися і який рівень їхньої сформованості?
6. Які труднощі мали вчитель та учні під час розв'язання цих завдань?
7. Як здійснюються формування навичок, планування навчальної роботи (планування відповідей, творів, доведень)?
8. Як формується вміння виділяти основне в матеріалі (вчитель концентрує на ньому увагу, виділяє суттєві ознаки, записує основні думки, підкреслює їх інтонацією, аналізує логіку відповідей учнів)?

VI. Мета: вивчення способів активізації пізнавальної діяльності

1. Активізація пізнавальної діяльності на різних етапах уроку.
2. Прийоми активізації у разі застосування різних методів навчання.
3. Використання проблемного навчання, індивідуального та диференційованого підходів із метою активізації пізнавальної діяльності.
4. Види активності (зовнішня, пізнавальна).
5. Моменти найбільшої активності учнів, їхні причини.
6. Результативність активізації в якісному та кількісному відношеннях.

VII. Мета: вивчення характеру взаємовідносин учителя й учнів

1. Організація роботи учнів на різних етапах уроку.
2. Вміння вчителя володіти класом, активізувати діяльність учнів, організувати самостійну роботу.
3. Індивідуальний підхід до учнів.
4. Рівень педагогічних вимог до учнів, до їхніх відповідей, до розвитку мови та мислення.
5. Характер постановки запитань учням.
6. Реакції на помилки учнів.
7. Репліки під час оцінювання учнів, аргумента­ція оцінок.
8. Характер і тон дисциплінарних зауважень.
9. Загальна емоційна та інтелектуальна атмосфера на уроці.
10. Дотримання норм педагогічної етики. Культура спілкування.
11. Стиль і темп роботи вчителя, їх вплив на діяльність учнів (енергійність, рішучість, в'ялість, байдужість та ін.).
12. Стимулювання успіхів учнів, арсенал стимулів.
13. Мовна взаємодія на уроці (культура мови, логічність, емоційність).

VIII. Мета: реалізація принципів навчання на уроці

1. Реалізація основних дидактичних принципів у змісті та методах навчання.
2. Реалізація принципів навчання на різних етапах уроку.
3. Показ реалізації одного з принципів навчання на уроці:
• науковості;
• наочності;
• активності та самостійності;
• відповідності навчання реальним можливостям учнів та вчителя;
• усвідомленості.
4. Які засоби, методи та прийоми були викорис­тані для реалізації принципу усвідомленості:
• чи була використана наочність;
• чи враховувалися вікові та індивідуальні особ­ливості;
• які пізнавальні завдання розв'язувалися;
• чи була організована самостійна пізнавальна робота;
• чи перевірені розуміння домашнього завдання, ступінь осмислення нового матеріалу;
• які прийоми використані для перевірки усві­домлення нового (доведення, порівняння, постанов­ка проблемних питань).
5. Чи можна говорити про єдність та взає­мозв'язок принципів навчання на уроці.

IX. Мета: організація пізнавальної діяльності на уроці

Організація сприйняття на уроці:
• підготовка до сприйняття;
• створення умов для успішного сприйняття матеріалу;
• види сприйняття (безпосереднє, опосередковане).
• які нові уявлення були сформовані, наскільки вони правильні, повні;
• управління сприйняттям з боку вчителя. Формування понять на уроці:
• якими знаннями оперують всі учні класу;
• виділіть у структурі знань наукові факти, поняття, закони, теорії;
• як учитель формував нові поняття, теоретичні узагальнення, висновки (використовував аналіз, синтез, порівняння);
• який рівень сформованих понять;
•  чи були наявними всі етапи формування понять.
Організація запам 'ятовування:
•  встановлення зв'язку нового з раніше вивченим;
• концентрація уваги на основному;
•   організація повторення основних правил, законів, виведених на уроці, організація закріплення.